Дійсно, у Православному календарі є тільки три свята на честь дня народження – це Різдво Господа нашого Ісуса Христа, Різдво Пресвятої Богородиці та Різдво Іоанна Хрестителя. Всі інші дні пам’яті святих частіше співпадають з днями їх кончини. І це не випадково.

Життя – особливий дар Божий. По безмірній любові Творця, кожний з нас викликаний із небуття, щоб вічно перебувати з Ним. Земне життя  - початок шляху до безсмертя. І в цьому розумінні смерть – тільки перехід від одного стану  - тимчасового, до другого – вічного. Господь Бог дає можливість кожній людині переконатися у безсмерті на прикладі оточуючої нас природи. Сонце заходить для того, щоби на слідуючий день знову зійти. Восени все завмирає, щоби через певний час, з весняним теплом знову ожити.  Тим більше людина, як вінець творіння Божого, не може безслідно зникнути. Як зерно, яке падає в землю, не зникає, але дає паросток і нове життя, так людина, якщо і вмирає, то вмирає для життя вічного.

Земне життя дається людині для того, щоб використавши відведений для нього час, людина приготувалася до вічності. Святий Апостол Павел застерігає: “Що посіє людина на землі, те й пожне в житті майбутнього віку”(Гал.6.7.)

Святі угодники, виконуючи Заповіді Божі, живучи вірою і любов’ю до Христа, вже тут, на землі, досягли Царства Небесного, бо Царство Боже, по слову Спасителя, є всередені кожної людини, яка очистила своє серце від всякого гріха. Кожен із святих міг сказати подібно апостолу: “Бажаємо краще покинути дім тіла й мати дім у Господа” (2Кор.5.8), “Для мене життя – то Христос, а смерть – то надбання” (Флп.1.21). Смерть праведника – торжество вічності, передчуття тих вічних благ, які Бог приготував тим, хто любить Його. Тому Церква і святкує пам’ять святих в дні їх смерті, або точніше кажучи, в дні їх успіння, чи блаженної кончини.

Святі не боялися смерті і навіть чекали її, тому що  любили Бога  і знали, що справжнє життя  в Ньому і з Ним.

Одночасно з цим Церква однозначно негативно відноситься до такого страшного явища як самогубство. Життя дано Богом і тільки Він може оприділити межу цього земного шляху.

Справжня віра в Бога дає сили людині пережити  будь-які негаразди, тому що без волі Творця не падає навіть волосина з людської голови.

В той же час віруюча людина пам’ятає, що ми “не маємо тут постійного міста, очікуємо Небесного”. Святе Письмо вчить частіше згадувати про останні хвилини земного життя, тому що це тверезить людину та застерігає від багатьох гріхів.

Наше Християнське життя полягає в тому, щоби сподіваючись на вічність, одночасно з тим жити теперішнім днем, тоді смерть земна втрачає  жахливість, стає лише сном, після якого  настане воскресіння і незкінченне  життя  у Христі.