Поиск

Анонсы

 

Церковный календарь

Витоки православного монашества

 


Монашество відігравало і відіграє визначну роль в релігійному житті православних народів. Дійсно кажуть, що монашество є найкращим шляхом до розуміння православної духовності. Православ’я має різноманіття форм духовного життя та релігійних практик, але найбільш класичною з них вважається монашество.Монашество відігравало і відіграє визначну роль в релігійному житті православних народів. Дійсно кажуть, що монашество є найкращим шляхом до розуміння православної духовності. Православ’я має різноманіття форм духовного життя та релігійних практик, але найбільш класичною з них вважається монашество.

Монашество, як особливий церковний інститут, вперше виникло в 4 сторіччі у Єгипті та Сирії. Але Православна Церква завжди вважала Пречисту Діву Марію та Предтечу Господнього Іоанна Хрестителя, тими, хто надихає християн на жертовне служіння Богові.

Невипадково і те, що монашество виникає після навернення до християнства імператора Константина Великого, легалізації християнства та надання йому привілей з боку влади Візантійської імперії. Чернецтво, з його суворими правилами життя, створило противагу безтурботному новому християнському світові. Монашество було покликане застерегти християн Візантії від ототожнення земного (хай би і християнського) царства з Царством Божим. Ченці, відходячи у пустелі, нагадували християнам, що Царство Боже не від світу цього.

Православне монашество має три основні форми: пустельну, спільножительну та „середній шлях” – напівпустельну. Всі вони виникли близько 350 року у Єгипті і зберігаються у Православній Церкві і донині.

Пустельники – це монахи-аскети, які живуть на самоті в пустинях, печерах інших відлюдних місцях. Великим прикладом пустельництва є засновник монашества преподобний Антоній Великий, який прожив понад сто років і подвизався у Єгипетській пустелі.

Гуртожительними називаються монастирі, в яких ченці живуть громадами і підпорядковані монастирському статуту. У витоків гуртожительного монашества стояли преподобні Пахомій Єгипетський та Феодосій Великий. Палким прихильником такої форми монашества, де молитва поєднувалася з послухом та жертовним служінням ближньому, був святитель Василій Великий. Але слід зазначити, що в православній традиції для монаха все ж головною завжди залишається молитва та чистота життя.

Майже всі монастирі нашої Української Православної Церкви живуть за  статутом спільного життя.

І нарешті „середнім шляхом” між пустельним та спільножительним монашеством є життя напівпустинне. Замість суворо об’єднаної та зорганізованої громади існують вільні об’єднання невеличких чернечих поселень по декілька ченців під керівництвом старця. Зазвичай напівпустельні поселення монахів об’єднує соборний храм, де в недільні та святкові дні звершується Божественна літургія. З напівпустельних монастирів вийшли такі відомі подвижники, як Макарій Єгипетський та Арсеній Великий.

До речі, старчество є однією з яскравих особливостей православного монашества. Старець – це монах (навіть необов’язково священик), наділений особливим даром духовної мудрості та передбачення. До старця ідуть за порадою, старця обирають у духовні наставники. Але завжди треба остерігатися псевдостарчества та младостарчества, до якого спокушаються новонавернені християни та молоді іноки. Старчество повинно бути пов’язано з духовною тверезістю та справжнім духовним досвідом.

У 5-6 сторіччях завдяки святим Евфімію Великому та його учню преподобному Саві центр православного монашества перейшов до Палестини. Монастир святого Сави, заснований ним у долині Йордану, безперервно існує і до наших днів.

Майже такою ж древньою є і обитель Святої Катерини, що у підніжжя Святої Гори Синай, на території якої зберігається Купина неопалима, мощі святої великомучениці та найбільше у світі зібрання древніх ікон і рукописів.

У 9 столітті завдяки преподобному Феодору зростає роль Студитського монастиря у Константинополі. А з 10 століття головним центром православного монашества стає уділ Божої Матері Свята Гора Афон – півострів на півночі Греції, який став справжньою чернечою республікою зі своїм урядом - кинотом, великими лаврами, монастирями, скитами та пустинями. В яких у дні розквіту Святої Гори мешкало понад 40 тисяч ченців.

Звідси, зі Святої Гори Афон традицію православного монашества на схили Дніпра у 10 столітті приніс преподобний Антоній Печерський – засновник чернечого життя на Русі.

 

Рейтинг@Mail.ru

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU