Питання дуже широке, тому торкнемось тільки тезісно фундаментальних принципів взаємовідносин між Церквою і державою.

Насамперед, потрібно сказати, що держава, як необхідний елемент життя, ушкодженому гріхом світі, де особа і суспільство потребують захисту від небезпечних проявів гріха, благословляється Богом. Святе Письмо вчить, щоб можновладці використовували силу в державі для обмеження зла і підтримки добра, у чому і вбачається моральний сенс існування держави (Рим.13.3-4). Православна Церква не тільки закликає своїх чад підкорятися державній владі, незалежно від переконань і віросповідання її носіїв, але й молитися за неї “щоб проводити нам життя тихе і безтурботне у всякому благочестії і чистоті” (1Тим.2.2)

Водночас, у взаємовідносинах між Церквою і державою потрібно враховувати відмінність їхньої природи. Церква заснована безпосередньо Самим Богом – Господом наим Ісусом Христом; установлення ж державної влади виявляє себе в історичному процесі  опосередковано. Метою Церкви є вічне спасіння людей. Мета держави полягає у забезпеченні порядку в суспільстві та добробуту громадян.

У сучасному світі держава, будучи світською, не обтяжує себе релігійними зобов”язаннями. Її співробітництво з Церквою обмежене рядом галузей і грунтується на взаємному невтручанні у справи один одного. Проте, як правило, держава усвідомлює, що земний добробут неможливий без дотримання певних моральних норм – тих самих, які потрібні й для вічного спасіння людини. Тому завдання та діяльність Церкви і держави можуть збігатися не тільки у досягенні суто земної користі, а й у здійсненні спасеної місії Церкви. Не може бути прийнятним принцип церковно-державних відносин, при якому радикально витісняється релігія з усіх сфер життя народу, релігійні об”єднання усуваються від участі у вирішенні суспільно-значущих завдань, позбавляються їх права давати оцінку діям влади. Держава не повинна втручатися в життя Церкви, в її управління та в її віровчення. Церква живе згідно зі своїми канонічними нормами, порушення яких може привести до кризи не лише внутріцерковної, але й суспільної. Це дуже важливо розуміти у нас в Україні після появи розкольничих течій і бажанням декого любою ціною їх об”єднати.

В основі церковно-державних відносин лежить принцип свободи совісті, який відображений в конститутіях багатьох держав, в тому числі і в Конституції України. Сьогодні готується новий закон про свободу совісті. Під час обговорення його проекту, ми наполягали на тому, щоб в преамбулі до закону була вміщена стаття, в якій би була відображена особлива роль Православної Церкви у формуванні нашої державності, розвитку мистецтва, науки і культури, у формуванні світогляду нашого народу. Необхідно пам’ятати про те, що історія України має глибокі християнські коріння і це потрібно врахувати у будівництві церковно-державних відносин.