Благоволінням Божим кожна країна і кожен народ мають у своїй історії просвітителя. Великою честю для багатьох народів стало перебування на їхній землі учнів Христа Спасителя — святих апостолів. Славить похвалами Рим апостолів Петра і Павла, Індія — Фому, Єгипет — Марка, через яких народи, що перебували у темряві невідання, просвітилися світлом істинного богопізнання.

Святий апостол Павел заповідав нам: “Пам’ятайте наставників ваших, котрі проповідували вам слово Боже, і... наслідуйте віру їх”. Слухаючи заклик апостола язичників, свята Русь славить і вшановує Андрія Первозванного, який пройшов наші землі з проповіддю Слова Божого від Криму до Новгорода.

Зерна віри, посіяні святим апостолом Андрієм, щедро зійшли завдяки старанням благовірного князя Володимира. Київська Русь сподобилася Святого Хрещення.

Прийнявши віру візантійську, єпископи якої ведуть преємство від апостола Андрія, наша Церква також стала її спадкоємицею. З того часу пам’ять святого апостола Андрія Первозванного особливо шанується в нашій Українській Православній Церкві і серед нашого благочестивого народу. Життєвий шлях Первозванного до кінця віків буде взірцем  для наслідування всякому, хто шукає справжнього свого призначення на землі.

Первозванний апостол переніс багато страждань і мук від язичників: його виганяли з міст і били. Його побивали камінням, але, залишившись неушкодженим, вірний учень Христовий продовжував невтомно проповідувати людям про Спасителя.

Його трудами виникали християнські церкви, яким він ставив єпископів і священиків. Мученицька кончина через розп’яття на хресті стала ніби природнім підсумком усього життя святого апостола,  несіння ним хреста і наслідування Божественному Учителю.

Шанування мощів — дуже древня християнська традиція. У вселенському вимірі про шанування Божих угодників свідчить благочестивий звичай урочисто переносити їх мощі з одного міста в інше. У строгому розумінні слова не існує “грецьких”, “руських” чи “українських” святих. Є святі Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви. Тому іноді для того, щоб відкрити можливість безпосереднього спілкування зі святинею, її урочисто доставляють в інше місто або країну. Це свідчення соборності Православної Церкви і любові, яка пов’язує різні громади, єпархії і Помісні Церкви.

Як особливу милість Божу ми сприйняли в 2001 році перебування в Києві Чесної глави святого апостола Андрія, котру привозив Предстоятель Еладської Православної Церкви Блаженніший Архієпископ афінський Христодул. І знову днями наші серця були переповнені радості від щасливої можливості доторкнутися до святої стопи Первозванного Апостола, що дві тисячі років тому ступала по нашій рідній землі.

Свого часу Благовісник Христовий проповідував віру народам, які перебували в полоні ідолопоклонства. Сьогодні повернення нашого народу до прабатьківської віри, до істинного Богопізнання ускладнено появою великої кількості псевдодуховних псевдохристиянських і відверто неоязичницьких вірувань. Сьогодні особливо насущною стала необхідність повернення до тих духовних традицій, які заснували апостоли і які зберігає донині Православна Церква.

Існує ще один дуже важливий аспект події, яка відбулася. Православній єдності в Україні діями розкольників нанесено глибоку рану, яка потребує зцілення. Перебування мощів апостола Андрія Первозванного у древньому Києві знову засвідчило протидіючим силам істинність нашої Канонічної Церкви, Її єдність із усім Вселенським Православним світом.

Перебування на українській землі святої стопи Андрія Первозванного, привезеної з Афонського Свято-Пантелеймонова монастиря, є символом соборної молитви Православної Церкви, яка об’єднує серця віруючих різних країн і народів. Це — свідчення вірності апостольської проповіді і преємственності Христової віри.